Планета Ангелоїда – Ліхтар Гавриїла – Частина 3

14-08-2019
Планета Ангелоїда – Ліхтар Гавриїла – Частина 3

Настуня прийшла додому сповнена двояких думок. Вона ще до кінця не могла усвідомити, що сьогоднішні події відбулися із нею насправді. Приходили думки, що вона втратила розум, або що то плід її багатої уяви. Та раптом, десь у глибині свого серця вона відчула, що то неспроста приходять ті думки, то її атакують демони, щоби вона знеохотилася і втратила віру. — Будь сильною, — мовила вона сама до себе, — не можна відступати, адже на кону – бути Україні та й загалом усій планеті Земля! Вона взялася телефонувати своїм друзям і за годину вони вже зібралися під могутнім дубом на їх лавці. Друзі були здивовані чому так екстрено вона їх збирала. — Настусь, чому така гарячка, що трапилося? – запитував стурбовано Кость. — Так, подружко, ти уся така таємнича і здається трішки злякана, — додала Єва. Настуня збиралася з думками і з тривогою дивилася на товаришів. Вона не знала із чого ж почати свою розповідь і боялася що друзі їй не повірять і не зрозуміють, але треба було починати свою розповідь, бо всі чекають. — Любі мої френди! Те що я вам зараз розповім може здатися вам нереальним, але я не перебільшую і це відбулося насправді, то ж слухайте… Дівчинка почала свою розповідь спочатку тихо, несміливо, потім все голосніше, емоційніше. Друзі дивилися на неї широко відкривши очі і навіть не намагалися її перебивати. Запала мовчанка, кожен з них намагався зосередитись на щойно почутому. — Ну ти даєш, подруго, розмовляти з янголом, який розповів про катастрофу, що має трапитися якщо не перестануть люди вирубувати ліси, — то Єва перша оговталася від почутого. І тут раптом заговорили всі, емоції просто зашкварювали… — Почекайте! — гукнула Настя, — давайте поміркуємо, як будемо діяти далі. Тут наперед виступив найтихіший із друзів, Тимко, він завжди був мовчкуватим, але розумним та розсудливим і тому дуже часто мудро давав поради та припиняв суперечки, що частенько відбувалися між друзями. — Пропоную, щоб кожен з нас запустив флеш—моб у соц. Мережах – «Зупини вирубку Карпатських лісів! Збережи Україну та світ для наступних поколінь!» , також можемо виготовити власноруч величезні банери з такими ж гаслами і вийти на вулиці міста і пропонувати друзям у «Фейсбук» та «Інстаграм» теж саме зробити у своїх містах, містечках та селах. — Класна ідея, — підхопилися друзі, — сьогодні ж почнемо працювати. Всі розійшлися по домівках натхненні та окрилені. Настуня прийшовши додому, нашвидкуруч перекусила і засіла до ноута і … флеш—моб полетів по всій Україні, по цілому світу. За кілька годин копіткої праці уже на всіх соц.. сторінках її друзів майорів напис — «Зупини вирубку Карпатських лісів! Збережи Україну та світ для наступних поколінь!». Різноманітні друзі та дописувачі коментували, цікавилися даною проблемою, підтримували, поширювали допис, долучалися, були й такі що глузували, мовляв, що ти зможеш, то справа влади, а не дітей, але Настуня не піддавалася на ці провокативні закиди. — Відпочинь, — почувся тихий голос і хтось ніжно торкнувся її плеча. Дівчинка підняла голову на звук голосу і побачила поруч янгола. Він стояв у неї за плечима і посміхався. — Як ти тут опинився, невже я забула замкнути вхідні двері? — Ну, не сміши, я ж янгол, то як ти думаєш чи мені двері, чи стіни перепона. Я прийшов, бо відчув як ти стаєш сильнішою, як ти можеш діяти і розумію, що не даремно обрали саме тебе на зібранні Янголів. — Але, ти ж міг прийти до будь кого іншого, наприклад до Тимка , мого друга, він напевно мудріший за мене. — Так, мудрих, розумних, креативних та всяких інших є багато, але таких як ти … Ти — незвичайна, — видихнув прямо в обличчя дівчинці янгол. — Чим я незвичайна поясни мені. — Ну добре відкрию тобі одну таємницю… Багато—багато років тому жила тут на Галицькій землі одна чудова дівчина, а звали її Соломія. І прийшов ворог на цю землю, і багатьох людей гнали в полон, і винищувалися цілі села. Та от недалечко біля сучасного Львова в невеличкому містечку жили вільнолюбні люди. Багато було в ньому ремісників, що вміли кувати шаблі та іншу зброю та були такі, що вміли будували надміцні споруди, що ніякі бурі чи зливи не могли їх повалити. А були сильні, мудрі і працьовиті тому, що все починали з молитви до Творця і з щедрості сердець завжди допомагали тим, хто потребував допомоги. Так ото у ті тяжкі часи вирішили жителі міста збудувати надміцний мур навколо та й захиститися від напасті ворожої, тож всі взялися до роботи. Через деякий час мур був майже добудований і люди дуже тішилися, що надійно будуть заховані від ворогів. Одного ранку Соломія вийшла за мури міста у зелену травицю стала на коліна і почала молитися до Бога, прохаючи допомоги у нелегкій праці, яку от—от мали завершити. Вона полинула думками до Творця і не помітила, як двоє діток вийшли на зовні, щоб нарвати квіточок на віночки. То не темна хмара налетіла, то як чорні круки, на своїх баских конях налетіли воріженьки, до стін міста. Побачила Соломія, зірвалася на ноги, помчала до воріт, але раптом побачила тих діток, що поснули у траві—мураві. Як біла лебедиця кинулася вона до них, а вороги вже близько, вже чує їхній свист і кінське іржання. Бачить дівчина, що не встигне підхопити діток на руки і заховатися за рятівними стінами, тоді стала вона перед ворогами у повен зріст, розпростерла руки, як Ісус на Хресті та й гукнула вражинам просто в обличчя: — В ім′я всього святого, зупиніться!!! І прийшов Творець їй на допомогу в цю хвилину, бо віру вона мала сильну, непохитну і влив Він у її серце краплину блаженої Іскри, і запалала та іскра, і сила від дівчини хлинула неземна. Ворог завмер, наче остовпіли всі, а потім підкорилися її Силі і повернувшись поїхали у безвість. А та Соломія, то твоя пра—пра—пра бабуся і та Іскра, яку влив Творець колись у її серце, передається з покоління в покоління всім жінкам у твоєму роді і не зникне ніколи, бо що Творець одного разу дав, не забере ніколи. Дівчинка мовчала, вражена почутим, то от які жінки із її роду, сильні Вірою та мужні, підтримувані рукою Всемогущого. Їй на мить здалося, що десь там у глибині її серця, палає незгасним світлом той, подарований її прародичці промінчик від полум′яного вогню Його Світла. — Дякую тобі, Даниїле! Тепер я вірю, що можна все змінити. — Так, Настунечко, все можливо, коли направду щиро віруєш. Вона на хвильку замружила очі, а коли відкрила їх – янгола уже не було поряд.